Нехвороща - Нехвороща в роки голодомору
Меню сайту
Розділи новин
Новини сайту [56]
Новини Нехворощі [119]
Новини Полтавщини [159]
Новини Новосанжарщини [93]
Новини України [177]
Новини Світу [96]
Спорт [11]
Міні-чат
300
Наше опитування
Ви знаєте село Нехвороща?
Всього відповідей: 292
Випадковий анекдот
Реклама

Нехвороща в роки голодомору.

        За історичними джерелами, село засноване у 1674 році відтоді, як зі своєю. козацькою сотнею туг оселився сотник Федір Гантего, перебравшись  із Правобережної України.

        Відтоді Нехвороща пережила чимало історичних катаклізмів.

        На початок 1934 року, лише за приблизними підрахунками в Нехворощі залишилося ледь більше половини чисельності населення (в порівнянні з 1926 роком 9342 жителі - останній Всесоюзний перепис населення в цей період). Кого розкуркулили. ,кого заслали на Північ «як „злісних саботажників» колективізації і хлібозаготівель , хто сконав  у ГУЛАГівських таборах за «нищення колгоспного врожаю» - по суті, за зрізання колосків, щоб якось врятуватись відлютої смерті. Дехто тікає на Донбас, у близькі та далекі міста і більше не повертається на Батьківщину.

        Свою справу зроблять ще й масові репресії кіпця тридцятих та війна, котра забрала 812 нехворощам.

        Проте найбільше жертв приніс голод у тридцять третьому, після якою Нехворощі вже не судилося відродитись. Тепер навряд чи вона хоч коли збільшиться чисельно до рівня 1926 року.

Розповідає Яловега Василина Сергіївна,

Народилася 1903 року в с Нехвороща:

«НЕ ХЛІБА НАЇЛИСЯ, А ЛЮДСЬКИХ СМЕРТЕЙ»

        Як прийшли наше майно усуспільнювати, то й брати не було чого. Тільки коня з двору вивели та бричку потягли. Жили бідно, без батька , то  що там забирати? Так само і в родині мого чоловіка. Ми на той час уже одружилися. Ото в одній хаті нас і жило : я, чоловік, свекруха та трійко наших діток - дві дівчинки і хлопчик. Не знаю. Чи то закон такий вийшов, чи зловредно робили, а  тільки буксирна бригада з двору в двір ходила, зобов'язувала хліб здавати. Першого разу не весь забрали, а тільки частину. Кажуть, держава вимагає. Ну то й хай, коли треба. Тільки через деякий час прочули, що комнезамівці по другому кругу вигрібаючи все підряд. Навіть комини в людей руйнують, тукаючи приховане зерно, подвір'я щупами штрикають. І де подінешся віл такого лиха? Що там не було, а вирішила і я дещо приховати. А може, думаю, не  знайдуть. Заховаю хоч по відрові, а в різних місцях. Дивись, щось знайдуть, а щось і для сім'ї лишиться. Все одно не вірилося, що людей на поталу голодній смерті кинуть. Як-не-як. А свої ж обшуками займуться, односельці.

        Біля нашого двору лежала купа невивершеної соломи. А до неї драбина приставлена - чоловік саме на днях збирався заскирдувати. Глупої ночі підтягла я до неї залізну діжку, якою в степ воду возили, по драбині поперед себе викотила на солому і давай мішки із зерном таскати, щоб ніхто не помітив. Інакше кінець. А воно зерно через лійку сиплеться та так наче лунко торохтить! Страх проймає, а я роблю своє діло. Одним словом, три мішки пшениці вмістилося. Зарила я , цю діжку з добром у солому, ще й зверху ретельно притоптала. Тоді знайшла ще чотири невеличких діжечки, таких відра на два кожна, засипала зерном і проти двору, на луках, закопала у кошарі. Далі наповнила усі форми, в яких паски випікала, і теж прикопала під курником. Отак за ніч мішків шість зерна заховала.

        Було у нас ще три мішки зерно суміші, так ті я у рівчаку на току закопала, ще й зверху мишієм прикидала, щоб земля не промерзла.

        Колись копали ми яму для буряків, а земля так горбочком біля неї й лежала. То я й туди два відра ячменю заховала. І все, управилась. Не знали того ні чоловік, пі свекруха.

        Прийшли до нас знову зерно відбирати. Чоловік - 9. Чоловік мій Грицько на роботі, мати його теж десь пішла, а я одна дома з дітьми. Відкривай кажуть комору, ви з державою не повність розрахувалися. А я знаю, там ще багато зерна лежить. Стала не дверях і не пускаю. Не дам  - і все!Та що їм баба проти 9 мужиків. Торсонули, як шкідливу кішку, відбили часу в і давай вапіжитись. Клянь. хазяї! І все до зернинки вигребли, ще й долівку підмели, бодай були вдавилися...

        І цього їм виявилося мало. Вже не йдуть шукати, а чоловіка до сільради  викликають. На допит, значить. Де, мовляв, зерно ховаєш, зізнавайся! А то й ні сном, ні духом. Забрали ж каже і пучки не лишилося. То вони по три доби не відпускали його додому, засували у колгоспній хаті.

        От лихо! Довелося зізнаватися йому, що я поховала. Не про все, а тільки те зерно, що в 4х діжечках. Довелося відкопувати, бо вже про частини натякали. Глип, а там на дні до пів діжечки зерно  відсиріло і почало проростати ,верхня половина - сухе. Зсипали його, вийшов повен лантух, і відвезли на сільський зсипний пункт. Пріле підсушили та їли. Потім ячмінь пішов у діло, а за ним і із соломи діжку дістали. Воно наче й запаси, а на сім'ю з шести душ тільки на зиму протягти вистачило.

        А під весну, як голод розгулявся на всю силу, ми по справжньому забідували. Не було вже ні зернини, ні лушпини, хоч лягай серед хати та вмирай лютою смертю. Грицько на Полтаву подався, хліба там було уволю.

        Та й жити було де - дві його тітки мешкали у місті. На роботу влаштувався. Пізніше і свекруха до нього пішла. А я двічі в тиждень ходила, всі статки з хати виносила на полтавський базар. Зате назад хліба приносила. Половину діткам залишу, а половину перепродам.

        У Полтаву пускали без перепон, а от дорогою йти було небезпечно бандити чатували, грабували всіх. Удень не так боязко, а вночі краще не ризикувати. Проте  добре, як одні продукти відберуть, бо раз і мені таке було. А то могли і вбити. Проте, у мене були знайомі по-селах. Ттам і ночувала - то в Перещепині ,то в Крутій Балці. Потім у Нехворощі купувала глечик сметани. Він і досі у мене половину дома залишу, а решту на стограмову склянку перепродаю. Тим і тримали душу в тілі.

        Однак, найменшенької донечки своєї я не зуміла зберегти. Захляло бідне від голоду, і померло у квітні тридцять третього. Старші діти ледь рухалися ноги вже попухли, ранками покрилися і вода з них сочиться.

        Настав час косовиці. Почалися облави на базарі, усі хто туди приходив, зганяли сільрадівський двір, потім як худобу гнали аж у Граневщину хліб збирати. Я ж того не знала, і подалася в центр. Тільки-но купила дві склянки борошна, аж тут Федір Бабака-начальник буксирної бригади, із своїми хлопцями. Я проситься у нього. Майже сусід все-таки, а з одного кутка, а він - ні в яку. Іди. Каже, Васько, бо нагайки випросиш. І пригнали з усіма до сільради. Загинули, думаю, мої дітки у хаті під засувом. А тут дощ такий напустився, що прямо туманом ліг над землею. Взагалі, дощі тієї весни лили раз у раз. Мабуть, сама природа за невинними людьми плакала.

        Озираюсь я, а Федора не бачу. Не інакше як від зливи сховався. Я тікати, та навпрямці, через озеро. Забрела по саму шию, а руці над головою під саму шию, вузлик з  борошном ,бодай того не згадувати!

        Підходжу до хати, а янголятка мої на підвіконні сидять, плачуть, матір угледівши. І я слізьми залилася. Більше базарювати не ходила.

        Незабаром і чоловік із свекрухою повернулися, борошна привезли, крупів, хліба. Раді ми радісінькі. Значить, дотягнемо до нового врожаю, живі будемо. Он уже в степу пшениця золотавиться, надія наша і спасіння.

        Тільки де мені снопи взяти, як пухла вся, ногами не піду. Змилостився бригадир наді мною, доручив кухарювати. Скраю поля насмикаю колосків обімну в долонях а хтось із жниварів на село віднесе та борошна 2-3 пригорщі жорнами змели ото добрі галушки виходили!

        Це я про себе розказала , а тепер про сусідів своїх, що зможу згадати. Жили ми о-он де на луках . Ціла вулиця була, десь до двох десятків хат , зараз там нічого нема одні горбики та бур'ян.

       Так ото з усієї вулиці наша родина лише живою осталася, у Дерягів 2 дівчат вижило, у Грицаїв – 3 душі та у Фелозопа, що жив напроти, двоє хлопців-школярів дотягли до нового врожаю. А батько, мати і сестра їх померли. Цілі сімї-Гомлі, Поляки, Сиси, Сідаші-загинули. Решту і не пригадую, а тоді того ж Бабака Федора  назначили їх збирати. Стягує на підводу, наче колоди, везе до спільної ями Напівмертвих теж підбирав, щоб вдруге за ними не їхати. Десь і маму мою, Царство їм небесне, відвіз.

        Що вам сказати? Давили людей спеціально. Отака вона, правда на білому світі. Гріх великий над людьми чинився і ніхто його не спокутує, доки земля стоятиме.

 


 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

НЕЛІПА ТА ХАРЧЕНКО-ДЕЗЕРТИРИ ХЛІБНОГО ФРОНТУ

        25 грудня 1932 року в селі Нехвороща було організовано ударну комсомольську хлібозаготівельну бригаду. Але секретар осередку ЛКСМУ артілі «16 партз'їзд» Неліпа  29 грудня здезертирував з хлібозаготівель. Трохи згодом дезертирував з  хлібозаготівельного фронту й секретар КСМ-осередку артілі «Плугатар» Харченко.

        Райком повинен вигнати з лав комсомолу саботажників Неліпу та Харченко

Твердохліб

 

/ з газети „П.П." від 7 січня 1933р./

        Нехворощанський район. В ряде сёл на почве голода имеют массовые случаи употребления в пищу суррогатов: Качанов капусты, сердцевины стебля подсолнечника, макухи, что приводит к массовым заболеваниям. В с. Нехвороща 15 семейств колхозников лежать опухшими от голода.

 

/материалы ГПУ и Политсводки РПК/.

Секретарь облпаркома Терехов

ПА ПН при ЦК Компанії України . Ф.І. On.I. Спр.2073. Арк.. 44-48

/Червень 1932 року/.

 

       19 грудня о пів на сьому годину вечора від куркульського пострілу крізь вікно загинув під час роботи на хлібозаготівлях секретар сільського парі осередк,. активний сількор, заступник голови Нехворощанської сільради товариш Петренко Кирило.

        Вчора на Хвилівському участку Нехворощанської сільради під час зняття хліба в міцного середняка Шевченка загинув від куркульського пострілу  Кирило Петренко

        21 грудня день похорону товариша Петренка, відзначити червоними хлібними валками під назвою „На куркульський постріл відповідаємо тоннами заготовленого хліба!"

/з газети „П.П" від 20 грудня 1932/


 ПРОЛЕТАРСЬКИЙ СУД - НА СТОРОЖІ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ

        Нещодавно Нехворощанський нарсуд розглянув справу про злісне невиконання хлібозаготівельних зобов'язань контрактами Нестеренком Максимом Нехвороща та Омельком Хоменком

        /Підмаячка, Губарівської сільради /.

        Нестеренко має 2.5 га землі, коня, корову, вітряк та різний с/г реманент. Батько  його - куркуль. Нестеренко недовиконав контрактаційного завдання на 18 пудів. Та цього мало. Він ще заліз до хлібної комісії, маючи намір там заховатися. та агітував проти хлібозаготівель серед одноосібників.

       Нарсуд  приговорив Нестеренка до позбавлення волі в поправно-трудових таборах СРСР на п'ять років.

       Хоменко до революції мав в купі з батьком 15 га землі ,молотарку та різний с/т реманент. Останнього часу Хоменко міцний середняк. Замість 17 ц. по контракції Хоменко здав лише 99 кг. решту виконувати відмовляється, посилаючись на  те, що „хліба нема". І це в той час, коли хліб у нього був, але він його розбазарив та поховав. Було знайдено, наприклад, хліб, захований Хоменком у димарі та приораним па огороді. Хоменка приговорено на п'ять років позбавлення волі в концтаборах з поразкою в правах на 5 років, з висилкою за межі області на 5 років.

 


За спогадами Лобач (Їжик) Тетяни Сергіївни 1928 року народження:

“Мій дід Їжик Яким 1883 року народження загинув на Першій світовій війні у віці 31 року, коли батьку Їжик Сергію Якимовичу (1901-1965) було лише 13 років, виходить це було в 1914 році. Моя бабця Ганна залишилась сама з 4 дітьми – Сергієм (1901 – 1965 рр.), Федором (19хх – 1933 рр.), Поліною (1913-2010 рр.) та ще дочкою, та землею у 7 гектар, яку потрібно було обробляти. Бабця ходила до клуні та постійно плакала, що їй далі робити, та одного разу як вона плакала в хаті, якийсь голос їй сказав – іди й повісся на віжках, після того Ганна вже більше не плакала та сама піднімала сім’ю. Ганна ще нянчила малу онуку Тетяну, тобто мене, на руках та простудилася і одразу померла десь у 1931 році. А Федір оженився та пішов жити у Стінку до жінки та дуже голодував під 30-і роки. Коли він прийшов до брата Сергія додому на Підгорівку у 1933 році, у якого була корова, то так жадібно пив молоко, що після того як опух з голоду, одразу помер”.

Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України (ІДСД НАН України), демографічні втрати від Голодомору 1932—1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб. За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей.


Форма входу
логин
пароль
Календар новин
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Пошук
Випадкове фото

Останнє на форумі...
Эксклюзивные подарки и аксессуары
Автор: skinwood
Форум: Продам
Дата: 17.11.2016
Ответов: 0
ВЫПУСК 2000 ГОДА
Автор: sputnica
Форум: Однокласники Нехворощі
Дата: 17.11.2016
Ответов: 6
Рибалка на Орілі та водоймах поблизу Нехворощі
Автор: fisherman
Форум: Риболовля
Дата: 17.11.2016
Ответов: 15
Нужен совет
Автор: fisherprise
Форум: Поболтай-ка
Дата: 26.09.2016
Ответов: 4
Дружба між чоловіком та жінкою
Автор: Admin
Форум: Справи сердечні
Дата: 28.08.2016
Ответов: 12
Корисне


Друзі сайту
Наша кнопка:
Сайт села Нехвороща. Реферати, софт, розваги.

Код кнопки:


Крамниця-А Нехворощанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Український козацький портал Личкове. Неофіційний сайт села. Історія, сучасність, фото


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Нехвороща © 2008-2016
У разі передруку матеріалів посилання на на сайт www.nekhvoroscha.net обов'язкове.
Адміністрація сайту не несе відповідальність за додані користувачами матеріали на сайт.
Сайт оптимізовано для перегляду з роздільною здатністю 1024x768 і більше, браузером FireFox або Opera.