Котовка - Сусідні села - Каталог статей - Нехвороща
Меню сайту
Категорії каталога
Корисне в інтернеті [13]
Талановиті люди села [4]
Анегдоти [6]
SMS для любимых [3]
Афоризми, вислови... [3]
Історії з життя [3]
ICQ - Приколи [2]
Новогодние SMS [3]
Прикольные SMS [3]
Тосты [5]
Поздравления [9]
Корисне, цікаве, секрети для "Вконтакте.Ру" [8]
Гумор "Вконтакте.Ру" [1]
Зроби сам | Саморобки - Все своїми руками [35]
Сусідні села [11]
Нетрадиційна, народна медицина. [57]
Освіта = Реферати = Тести = Корисне для навчання [9]
Заробіток в інтернеті. Як заробити гроші в інтернеті? [20]
Фото приколи [4]
Перша медична допомога [2]
Міні-чат
300
Наше опитування
Яким браузером ви користуєтеся
Всього відповідей: 121
FM-Радіо
Онлайн радио
Орфографія
Система Orphus
Випадковий анекдот
Реклама

Котовка
Котовка
Котовка - центр сільської ради, якій підпорядковане село Степанівка. 
Розташована на лівому березі річки Орелі, за 25 км на північ від районного центру. До найближчої залізничої станції Бузівка – 20 км. Населення – 4381 чоловік. 
Територія, як свідчать археологічні знахідки, була заселена здавна. Тут виявлено стоянку часів неоліту (V-IV тисячоліття до н. е.), розкопано кургани з похованнями періоду бронзи (III тисячоліття до н. е.). Кілька курганів доби бронзи (III-I тисячоліття до н. е.) розташовано також на території села Степанівка.
Виникнення сучасної Котовки пов’язують з ім’ям запорозького козака Василя Кота, який, за переказами, першим оселився на горбовині між озерами Плавами і Лебединкою. Згодом сюди перебрались сімейні козаки із Запоріжжя та переселенці з Полтавщини. 
Котовка вперше позначена на карті Запоріжжя у 1770 році. До 1775 року вона була містечком Орільської паланки війська низового Запорізького. У 1774 році тут налічувалось 74 двори. На той час вже досить далеко зайшло майнове розшарування мешканців містечка. Були в Котовці і багаті господарства, переважно козаків – зимівників, були і дуже бідні господарі, які не могли виконувати козацьку службу. Їх зараховували до посполитих, які мусили вносити до військової казни певний грошовий внесок і відбувати різні повинності на користь запорізького війська. 
У 1774 році в селі побудована перша дерев’яна церква на кошти статсь- кого радника Ларіона Спиридоновича Алексєєва, у власність якого перейшла Котовка після смерті батька. Перша дерев’яна церква Преображенія Господнього була заснована 5 жовтня 1774 року. На початку 70-х рр. XVIII століття населення Котовки зростає за рахунок селян-втікачів із сусідніх Полтавщини та Слобожанщини. Потім, в 1772 році, в містечко переселилася значна група селян Гадяцького полку, які повстали проти поміщика Милорадовича і втекли на запорізькі землі.
Після ліквідації Запорізької Січі Котовка стала власністю гвардійського полковника Л. Алексєєва. У документах 1785 року вона згадується як слобода Катеринославського намісництва Олексопольського, а з 1791 року – Новомосковського повіту. У 1791 році тут налічувалось уже 135 дворів із 1796 жителями. Власник села, дійсний статський радник Д. Алексєєв, був одним з найбагатших поміщиків Катеринославської губернії, володів 12 334 десятинами землі і 1921 кріпаками. У 1796 році побудована друга церква за рахунок поміщика Алексєєва і селян. У II половині XIX століття Котовка уже належала нащадку Алексєєва – Григорію Петровичу Алексеєву, відомого збирача старовини і власника великого музею, в якому було багато речей із Запорізької Січі, тому він не раз зустрічався з Яворницьким, який теж був збирачем козацьких речей і вивчав козаччину. Зараз в обласному центрі є музей Д. І. Яворницького. У 1857 році граф Григорій Алексєєв одружився за француженкою, донькою французького графа Дюбрель – Геліон – Дело – Героньєр. У них народилось дві дочки: Віра і Ольга. Віра була одружена з князем Урусовим, а Ольга у 16 – річному віці померла від сухот (туберкульозу). Перед смертю Ольга свою землю заповіла селянам Котовки, але волосні власті не дозволили передати її селянам. Щоб зберегти пам’ять про померлу дочку, Алексєєв вирішує в честь Ольги збудувати церкву на території, яку жителі села називали Ольжиною Долиною (та території теперішнього сільського парку). Це місце дуже любила Ольга, часто відпочивала там. Церкву збудовано дуже швидко, майже за рік і наприкінці 1912 на початку 1913 року вона почала діяти. За своєю архітектурою та оздобленням церква с.Котовки, а також її дзвіниця (зараз там будинок культури села) не мали аналогів в Україні. Старожили говорили про надзвичайну акустику, якою відзначалась церковна споруда. Перед церквою, на тому місці, де любила сидіти Ольга, було покладено великий камінь з написом: „Да будут очи твои смотреть на храм сей день и ночь”. У 1850 році поміщику належало вже 2526 селян, з них дворових – 31, робітників економії – 121 та півчих – 20. Провідними галузями поміщицького господарства були землеробство, скотарство ( в т. ч. тонкорунне вівчарство) та винокурне виробництво. Сіяли озиме жито, озиму та яру пшеницю, ячмінь, просо, мак, розводили овець. За даними 1848 року при економії діяли винокурний, пивоварний та два цегельних заводи.
Зростанню поміщицького господарства сприяла також широка торгівля хлібом, худобою та вовною. Котовка була розташована у вигідному з економічного погляду місці. Через неї пролягали чумацькі шляхи з Полтави й Харкова на Катеринослав та Новомосковськ. Щотижня, у п’ятницю та неділю, тут відбувалися базари і, крім того, по 4 ярмарки на рік, на яких місцеве населення продавало частину своїх господарських товарів. На початку XIX століття італієць Конфароні заснував у Котовці торговельну контору, взявши на відкуп
крамницю, пором на Орілі та шкіряний завод. Він скуповував пшеницю, льон і відправляв їх у місто Бердянськ.
Жорстока поміщицька експлуація викликала рішучий опір кріпаків. У 1856 році вони взяли участь у русі селян Катеринославщини за переселення до Таврії.
Реформа 1861 року анітрохи не поліпшила матеріального становища селян. За уставною грамотою, складеною поміщиком Г. Алексєєвим 31 жовтня 1862 року, на ревізьку душу виділялось по 2,25 десятин землі. Всього 988 чоловік мали одержати 2223 десятини, за які вони повинні були сплатити 80 137 крб. 77 коп. викупних платежів. 
У 1885 році в Котовці було 2436 жителів, об’єднаних у 4 селянські громади; вони мали 2831 десятину землі, у той час як поміщикам належало 18 496 десятин.
Злиденне існування штовхало селян на боротьбу проти поміщиків і куркулів та царської адміністрації. З донесення департаменту поліції відомо, що 29 серпня 1884 року селяни Котовки підпалили поміщицькі комори і знищили посіви. 
На початку XX століття в Котовці налічувалося 523 двори з населенням 3453 чоловік. Здебільшого це була біднота, яка, ще не звільнившись від поміщицької залежності, потрапила в кабалу до місцевих куркулів.
У жовтні 1905 року в Котовці з рук у руки передавали листівку „ Брати се – ляни!”, в якій розповідалось про всеросійський жовтневий політичний страйк
Під впливом революційних подій у країні селяни наприкінці жовтня 1905 року вимагали залишити незмінною орендну плату за землю і збільшити плату за роботу по найму. У листопаді 1905 року боротьба трудящих набрала такого розмаху, що переляканий катеринославський губернатор звернувся до полтавського губернатора з проханням надіслати до Котовки солдатів, „оскільки війська Катеринославської губернії зайняті”. 
У лютому 1906 року під керівництвом більшовицких організацій Брянського заводу на зборах сільських активістів Котовки було обрано селянський революційний комітет у складі Л. І. Біблика, Г. Ф. Кобця, М. І. Тараненка, І.І.Рівного. У серпні цей комітет організував страйк у поміщицькій економії. Після того, як вигнали пана, комітет вирішив встановити громадський контроль над маєтком та економією, худобу розподілити серед селян. Та здійснити це не вдалося, бо на третій день страйку до Котовки з Новомосковська прибула рота козаків, які придушили виступ. Почалася розправа з повсталими. Частину членів селянського комітету та активних селян було заарештовано і відправлено до новомосковської в’язниці. 
Після поразки революції 1905 – 1907 рр. царський уряд жорстоко розправився з учасниками революційних подій. Членів селянського комітету 
Г. Ф. Кобця, А. Помазана та І. Рівного після восьмимісячного ув’язнення відправили на каторжні роботи до Архангельської губернії на три роки. Д.Панченко відбував ув’язнення у катеринославській тюрмі.
Запровадження столипінської реформи прискорило розорення трудового селянства. З кожним роком збільшувалась кількість безземельних і безкінних селян, які ставали батраками, а їхня земля і майно переходили до багатіїв. У 1908 році в Котовці на 601 селянське господарство з населенням 4284 чоловіка припадало 2223 десятини землі. У той же час поміщик Алексєєв мав 23 740, а куркуль Папуця – 60 десятин.
Щоб тримати селян у покорі і стягати з них податки та інші побори, в Котовці у 1908 році було розміщено 50 козаків. 
Навіть у зовнішньому вигляді села виявлялася соціальна нерівність його мешканців. Панський маєток, оточений великим садом, височів серед хатин під солом’яними дахами, що тулились на вузьких, кривих вуличках містечка.
Наприкінці XIX століття в Котовці був лише один фельдшер. У 1903 році побудували лікарню на 20 місць, яку обслуговували 2 лікарі й 5 фельдшерів. Звичайно, лікарня не спроможна була надавати допомогу всім хворим, і тому значна частина населення лікувалася у знахарів.
Більшість жителів Котовки до революції були неписьменними. 2 церковно-парафіальні училища і земська школа, відкрита у 1874 році, не могли охопити всіх, хто хотів учитися. У 1911 році в земській школі навчалося 111 дітей і працювало двоє вчителів.
З давніх – давен мешканці Котовки славилися художнім вишиванням. Мережкою, вирізуванням, павучком, хрестом прикрашалися манишки, комір і поділ сорочок, рукави і особливо старанно рушники – ці споконвічні прикраси української хати. Жителі села були майстрами орнаментального розпи – су, для якого використовували місцеві глини. Стіни хат, печі, віконниці прикрашали квітами, кольоровими смугами, візерунками; хліви і повітки мазали червоною глиною. Чудова природа Приорілля була невичерпним джерелом натхнення самодіяльних митців.
Грабіжницька світова імперіалістична війна значно погіршила і без того тяжке становище селянства. Жителі Котовки бойкотували розпорядження царського уряду, ховали запаси хліба, всіляко уникати реквізицій для потреб фронту. Вони з радістю зустріли звістку про Лютневу революцію і повалення царизму. 9 квітня 1917 року в Котовці було створено тимчасовий виконавчий комітет громадських організацій Котовської волості. Селяни зажадали від нього розподілу поміщицької землі. Не дочекавшись від Тимчасового уряду задоволення своїх вимог, вони під керівництвом бідняка О. К. Гейка у вересні 1917 року самі почали ділити поміщицьку землю. Власника маєтку заарештували і відправили до в’язниці.
Наприкінці грудня 1917 року в селі було проголошено Радянську владу, а в січні 1918 року приступив до роботи волосний революційний комітет на чолі з селянином – бідняком П. С. Бездворним. Спираючись на сільську бідноту, ревком організував розподіл поміщицької землі і реманенту між безземельними та малоземельними селянами, вжив заходів для налагодження господарського і культурного життя.
У квітні 1918 року Котовку окупували німецько – австрійські війська. Створені з колишніх царських офіцерів та синків місцевих багатіїв каральні загони чинили жорстокі розправи над тими, хто активно підтримував заходи Радянської влади. 
У серпні 1918 року селяни Котовки повстали. Майже беззбройні, вони мужньо боролися проти окупантів. У цьому бою загинув перший голова Котовського ревкому П. С. Бездворний. Після вигнання німецьких окупантів та гетьманців у листопаді 1918 року їх на деякий час замінили ставленики петлюрівської Директорії.
На початку лютого 1919 року в Котовці відновлено Радянську владу. Революційний комітет очолив комуніст І. М. Кібець. До складу волревкому входили також П. Д. Рибалка, І. Є. Гриценко, І. Ф. Карнаухов, І.Ф.Кравченко.
Влітку 1919 року Котовку захопили денікінці. У селян було вилучено врожай 1918 року, реквізовано майже всіх коней. Чоловіків насильно мобілізовано до білогвардійської армії. До Котовки повернувся управитель поміщицької економії і за допомогою денікінців відібрав у селян землі, реманент і худобу. Для боротьби з білогвардійськими частинами селяни Котовки організували партизанський загін, який діяв спільно з Новмосковським партизанським полком на чолі із Кривошеїним. У грудні 1919 року об’єднаними зусиллями частин Червоної Армії і партизанів Котовка була визволена від денікінців. Населення приступило до відбудови господарства. 
Всі революційні перетворення у Котовці здійснювалися під керівництвом партійної організації, яку було створено у 1920 році у складі 8 комуністів. Першими членами партії в селі були Й. М. Кобець, І. Ф. Карнаухов, П. Л. Петін. 
Робота радянських і партійних органів по налагодженню мирного життя часто порушувалася нападами куркульсько – націоналістичних банд, які особливо безчинствували під час наступу військ буржуазно – поміщицької Польщі і Врангеля. 8 травня 1921 року на село налетіла банда Іванюка. Бандити оточили школу, де відбувалися збори селян, і почали розправу над радянськими активістами.
У цьому ж році в Котовці організовано першу сільськогосподарську комуну „Іскра”, яку очолив І.Ф.Бондаренко. До комуни ввійшло 11 селянських господарств. У 1921 – 1922 рр. за нею було закріплено 200га землі. У 1927 році вона придбала трактор „Фордзон”, якого вивів на поле перший тракторист І.П.Кострицький. Комуна мала тоді молотарку, 2 сівалки, 3 вози, 5 коней, 6 корів, 8 свиней.
У 1925 році в Котовці було 128 дворів з населенням 698 чоловік. Імперіаліс- тична та громадська війни, розруха і голод 1921 року тяжко позначилися на рівні життя трудящих.
У 1929 році в котовській парторганізації налічувалося 42 комуністи. Вірними їх помічниками були члени комсомольської організації, яка утворилася в 1924 році. Першим секретарем котовського комсомольського осередку працювала Г. Крячун. Комсомольці були агітаторами, випускали стінгазети, організовували спортивну роботу (мали найкращу в районі футбольну команду).
З 1921 року почала працювати школа лікнепу, в якій навчалися літні 
люди. У 1924 році діяла семирічна школа. Для учнів з інших сіл, створили інтернат. Велику роботу проводили 2 хати – читальні та бібліотека. При сільському клубі, відкритому в тому ж році, працювали політичний, природничий, хоровий і драматичний гуртки. У 1927 році в селі придбано перший радіоприймач.
У цьому ж році виникло перше ТСОЗ. У 1948 році утворилась артіль „ Незаможник”, в яку об’єдналися господарства комуни „Іскра” та ТСОЗу. Артіль мала 326 га орної землі. Протягом 1930 року в Котовці було створено ще шість колгоспів: „Червоний колос”, ім. Т. Г. Шевченка,”Нове життя”, „Трудовик”, ім. Г.І.Котовського, „Перше травня”.У 1931 році всі вони об’єднались у 4 артілі. Це дало можливість значно поліпшити культуру землеробства, краще використати сільськогосподарську техніку. Так, наприклад, колгосп „Червоний колос” у 1932 році мав 2573 га землі. Тут вирощувались зернові культури, розвинуто було садівництво і виноградарство. У 1933 році було створено тваринницьку ферму. У 1937 – 1938 рр. відроджено вирощування тонкорунних овець, якими здавна славилися Котовка.
Зростав валовий прибуток артілі. Якщо в 1937 році він становив 324,9 тис. крб., то в 1940 році – 358 тисяч. Протягом 1936 – 1940 рр. у селі було споруджено будинки для Котовської МТС, майстерні, пташники, а колгоспи - механізовано. У 1937 році, наприклад, поля обробляли 4 тракторні бригади.
З 1935 року Котовка стала центром Котовського району. Райком партії та виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих багато уваги приділяли, крім виробничих питань, охороні здоров’я, освіті, культурі і благоустрою села. Село було телефонізовано і радіофіковано.
У 1935 році в Котовці відкрили стаціонарну лікарню, в якій працювало 7 лі- карів. При лікарні було амбулаторне відділення, дитяча консультація.
До 1937 року в селі майже не залишилося неписьменних. Тут працювали одна середня і початкова школи, де 38 учителів навчали 1200 дітей.
Книжковий фонд місцевої бібліотеки становив майже 25 тис. примірників книг. Газети передплачували всі колгоспники. З 1931 року виходила районна газета „Приорільська правда”.
У центрі Котовки було закладено мальовничий парк, на Орілі обладнано пляж. Щороку проводилися свята врожаю та дні пісні, влаштовувалися сільськогосподарські виставки.

Напад гітлерівської Німеччини порушив мирну працю радянських людей. У перші ж дні війни всі чоловіки призовного віку пішли до лав Червоної Армії. У майстернях Котовської МТС створено ремонтні бригади, які допомагали частинам Південного фронту. Споруджувались протитанкові укріплення. Населення проходило військову підготовку, вчилося володіти зброєю. Жителі Котовки збирали грощі до фонду оборони, було відібрано людей для підпільної боротьби в тилу ворога.
5 жовтня 1941 року фашистські війська захопили Котовку. З перших днів окупанти почали грабувати колгоспне майно: всі верстати й машини МТС, худоба і запаси хліба, що залишилися в селі, вивозилися до Німеччини. Окупанти грабували також майно радянських установ, школи й лікарні. Гітлерівці обкладали колгоспників величезними поборами, реквізували теплий одяг, корів, свиней, пшеницю. За відмову працювати на окупантів людей катували й розстрілювали.
Наприкінці 1941 року колишній партизан громадянської війни О. К. Гейко організував у Котовці невелику партизанську групу. Разом з батьком у партизанському загоні воювали і його два сини – піонери Гриша і Ваня. У жовтні 1942 року та території Котовського району почав діяти партизанський загін у кількості 39 чоловік під керівництвом комсомольця лейтенанта Червоної Армії І. І. Демченка, до якого приєдналась група О. К. Гейка.
Партизани проводили велику політичну роботу серед населення, інформували його про становище на фронтах. У лютому 1943 року загін І.І.Демченка приступив до активних дій. 20 лютого партизани напали на підрозділ штабу фашистської армії, який перебував у селі Нехворощі Полтавської області. У цьому бою вони знищили бронемашину, порушили телефонний зв’язок з фашистським штабом, захопили зброю: кулемет, автомати, гвинтівки, противотанкові гранати. 
Загін зростав за рахунок бійців Червоної Армії, які виходили з оточення. У першій половині березня 1943 року він налічував 80 чоловік. У його складі мужньо билися з ворогами жителі Котовки – комсомолка М. Ю. Шаповал, комсомолка – розвідниця, лікар Котовської лікарні Л. Г. Гончарова, учитель Котовської середньої школи М. П. Подріз та інші.
Наприкінці березня фашистське командування кинуло проти загону регулярну частину в складі 500 солдат, яких підтримували танки і бронемашини. У жорстокому бою біля села Кременівки Котовського району партизани зазнали поразки. Був тяжко поранений командир загону І. І. Демченко, який потрапив в оточення і загинув відстрілюючись. Загинув і О. К. Гейко. До останньої кулі відбивався його син Гриша Гейко разом із своїм товаришем, теж підлітком, Іваном Корнєвим з Харківщини. Відважні юнаки потрапили в полон. Шість днів катували юних розвідників гітлерівці, намагаючись довідатися, де перебувають партизани, а потім їх повісили на сільській площі. Другий син О.К.Гейка, Іван, загинув у бою біля с.Кременівки. Зараз ім’ям братів- партизанів Гейко названа Котовська школа. 
21 вересня 1943 року частини 6-ї гвардійської двічі Червонопрапорної Ор – ловської дивізії, розвиваючи свій наступ на Новомосковському напрямі, визволили Котовку від гітлерівців.
До жовтня 1943 року відновили діяльність усі сільські ради Котовського району, а ще раніше, до 15 жовтня, первинні партійні організації, які об’єднували на той час 42 комуни. Почали працювати і комсомольські організації, до складу яких входило 190 чоловік. Тільки за три місяці 1943 року до лав ВЛКСМ вступило 97 чоловік.
Відступаючи під ударами радянських військ, фашисти спалили село, залишилося тільки 10 хат. Вони зруйнували всі колгоспні приміщення, будинки райкому партії, райвиконкому, лікарні, школи, магазини.
Всі свої зусилля трудівники села спрямовували на відбудову колгоспного господарства. Вже взимку були вжиті заходи для забезпечення майбутнього врожаю: колгоспники, переважно жінки і підлітки, зібрали насіння, провели снігозатримання на ланах. Весною 1944 року коровами зорали землю і засіяли 200 гектарів. Поступово, завдяки невтомній праці колгоспників, відроджувалося господарство. У 1944 році почав працювати цегельний завод. За сезон він випалював 108 тис. цеглин, які йшли на відбудову громадських будівель та житлових будинків. З 1943 до 1946 рр. на місці згарищ і руїн відбудовано сільський і колгоспні клуби, приміщення бібліотеки, лікарні. 16 червня 1945 року 600 жителів Котовки вийшли на суботник з відбудови шкіл. Було створено мисливський заповідник у братському лісі, на озера і в річку Оріль випущено ондатри.
У 1950 році чотири артілі, господарства яких до того часу було повністю відбудовано, об’єднались у дві – ім. Котовського та ім. Ворошилова. У 1958 році Котовка увійшла до складу Магдалинівського району. У цьому ж році обидва колгоспи злилися в колгосп ім. Котовського, за яким було закріплено 8300 га земельних угідь. Це міцне господарство, яке спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур, але малот і розвинуте тваринництво. На фермах було 2850 голів великої рогатої худоби, 1175 голів свиней, 2381 вівці, 29 870 шт. птиці.
Ще більших успіхів досяг колгосп за роки семирічки та п’ятирічки. У 1965 році на його ланах працювало 59 тракторів, 22 комбайни, 46 культиваторів, 33 сівалки. У 1966 році колгоспники артілі зібрали 89 170 цнт зерна, врожай з одного га становв 29,5 цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь одержано 278 цнт м’яса в живій вазі і 285 цнт молока. Прибуток колгоспу в 1966 році - 1 701 000 карбованців. 
Про зростання добробуту жителів свідчить також широкий розмах бу- дівництва. Протягом 1967 року в Котовці побудовано нове приміщення Будинку культури, дитячий комбінат на 100 місць, дитячі ясла. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. Рівні, обсаджені деревами вулиці забудовані гарними кам’яними будинками. До послуг населення 6 магазинів. 
У Котовці діє лікарня на 55 ліжок, в якій працює 12 лікарів. Крім стаціонарного, працює амбулаторне і пологове відділення, дитяча консультація. У мальовничому куточку соснового лісу розташований пансіонат обласного тубдиспансеру.
У денній та вечірній середніх школах села навчається 1000 учнів, працює 70 учителів. Крім того, є школа – інтернат, яка міститься у гарному багатоповерховому будинку. Навчання у ній тісно поєднується з трудовим вихованням. Шкільна територія – це мальовничий парк, у якому влітку функціонує піонерський табір для дітей колгоспників Магдалинівського району. У Котовці також працює музична школа з двома відділеннями – фортепіанним та народних інструментів. У селі є професійні школи шоферів і механіків широкого профілю.
Важливу культурно – освітню роботу серед населення проводить Будинок культури та бібліотека. Якщо у 1947 році бібліотека мала 721 книжку і її послугами користувались 121 чоловік, то в 1968 році книжковий фонд зріс до 15 512 примірників, кількість читачів – до 2420 осіб. Газети та журнали на 1968 рік передплачували 3201 чоловік.
Село оживало після війни, розквітало, зводилися красиві будинки, споруджено приміщення сільгосптехніки, сітроцех (виготовляв дитячі напої).
Хлібзавод постачав хліб не тільки жителям села, а і в інші села. Пізніше він обслуговував тільки Котовку, зупинився у 1999 році.
Будувався канал "Дніпро – Донбас”, який змінив навколишню фауну і флору.
В Котовці розміщена одна із насосних станцій - №4. Діяв бетонний завод.
На маслозаводі виготовляли вершкове масло і вершки (найближчі колгоспи привозили туди молоко). У 1975 році він припинив своє існування. У Ліктресті вирощували лікарські рослини, які сушили і розповсюджували по всьому СРСР. Займались насінництвом, насіння фасували, продавали населенню і давали в колгоспи.

Були ясла (де зараз будинок ветеранів праці), куди всі працюючі віддавали дітей, які не ходили до дитсадка. Забезпечував населення одягом Шийпром (зараз там пошта), в якому працювало до 20-ти чоловік. Біля нього була пошта, Котовське СПО завідувало 30 магазинами не тільки села Котовки, а й Минівки, Заплавки, Кременівки, Краснопілля, Степанівки. Три заготпункти приймали сільськогосподарську продукцію. Спеціальний магазин обслуговував ветеранів Великої Вітчизняної війни, діабетиків, багатодітних сімей. Котовське СПО забезпечувало продуктами харчування школу-інтернат, лікарню, тубдиспансер. 
Розвивалося і сільське господарство. Працювало три товарно – молочні ферми, одна вівцеферма, птахоферма, свиноферма. Огородня бригада вирощувала овочі і фрукти. Колгосп мав величезний сад. Сільськогосподарської техніки спочатку не вистачало, тому на посіви чи на жнива приїздила техніка з найближчих колгоспів.
Один із передових колгоспників Маменко Григорій Степанович, народився 28 квітня 1928 року. У 15 років пішов працювати в колгосп. Має 48 років стажу. За невтомну працю відзначений орденами і медалями.
Після того як Котовка перестала бути районом, в панському маєтку відкрилася школа-інтернат (зараз у ній налічується 350 дітей). Процвітала Котовська середня загальноосвітня школа, але з кожним роком прибувало більше дітей, навчалися в дві зміни. У 1980 році за 8 місяців збудували гарну двоповерхову школу. Кожного року учні вшановують пам’ять братів-партизанів Гейків, всіх односельчан, які загинули в роки війни, біля меморіалу загиблим воїнам.
У 2002 році утворилася агрофірма "Котівка”, яка входить в корпорацію "Агро – Овен”. З перших днів на чолі фірми - М. І.Дробітько. Його кабінет знаходиться в колишній конторі, там же працюють і його помічники. У 2003 році перестала працювати птахоферма, і тепер у фірмі дві галузі: рослинництво та тваринництво (свинарство), працюють понад 300 чоловік, 7300га орної землі. Вирощують різні культури: озиму, яру пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, соняшник, горох, гречку. Працює механізований тік, де висушують зерно. Висівають рапс – високорентабельну культуру. Сіють також цукровий буряк (одержують 500 ц з 1 га). У минулому році було посаджено 30 га картоплі, отримали 500 ц з 1га. За планом на 2007 рік повинні посіяти вже 300 га. Використовують найновіші агротехнічні засоби, вносяться найкращі добрива і засоби захисту рослин. Мають 1200 голів свиней, працює чотири ферми. Середньодобовий приріст - 700г.
Один із найкращих працівників – Кірічок Іван Іванович, випускник Котовської ЗОШ. Після армії працював помічником комбайнера, а зараз -голоаний інженер.
У селі працює сільська рада, де вже на другий термін обраний М.М. Дубровін, Котовське СПО, яке включає чотири магазини, багато аптек, лікарня. У 2006 році в селі було відкрито філію Приват-Банку, яка обслуговує всіх жителів, бо в агрофірмі - карткова система видачі заробітної плати. Маємо також олійницю, де односельчани можуть обмінювати пшеницю на борошно, соняшник на олію. Працює середня, в якій навчається 321 учень, і музична школи
Багато людей приїзджають сюди відпочивати, бо тут мальовничі ліси, дубові, соснові.

Категорія: Сусідні села | Додав: initio (01.05.2013)
Переглядів: 627 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
логин
пароль
Пошук
Випадкове фото

Останнє на форумі...
Эксклюзивные подарки и аксессуары
Автор: skinwood
Форум: Продам
Дата: 17.11.2016
Ответов: 0
ВЫПУСК 2000 ГОДА
Автор: sputnica
Форум: Однокласники Нехворощі
Дата: 17.11.2016
Ответов: 6
Рибалка на Орілі та водоймах поблизу Нехворощі
Автор: fisherman
Форум: Риболовля
Дата: 17.11.2016
Ответов: 15
Нужен совет
Автор: fisherprise
Форум: Поболтай-ка
Дата: 26.09.2016
Ответов: 4
Дружба між чоловіком та жінкою
Автор: Admin
Форум: Справи сердечні
Дата: 28.08.2016
Ответов: 12
Погода на сьогодні:

Курси валют
Друзі сайту
Наша кнопка:
Сайт села Нехвороща. Реферати, софт, розваги.

Код кнопки:


Крамниця-А Нехворощанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Український козацький портал Личкове. Неофіційний сайт села. Історія, сучасність, фото


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Нехвороща © 2008-2016
У разі передруку матеріалів посилання на на сайт www.nekhvoroscha.net обов'язкове.
Адміністрація сайту не несе відповідальність за додані користувачами матеріали на сайт.
Сайт оптимізовано для перегляду з роздільною здатністю 1024x768 і більше, браузером FireFox або Opera.